ДВОЄ СЛIВ ЧИТАЧЕВI



Категории Василь Стус ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Першi уроки поезiï — маминi. Знала багато пiсень i вмiла дуже iнтимно ïх спiвати. Пiсень було стiльки, як у баби Зуïхи, нашоï землячки. I таких самих. Найбiльший слiд на душi — од маминоï колисковоï Ой, люлi-люлi, моя дитино. Шевченко над колискою — це не забувається. А спiване тужно: Iди ти, сину, на Украïну, нас кленучи — хвилює й досi. Щось схоже до тужного надгробного голосiння з Заповiту: Поховайте та вставайте, кайдани порвiте, i вражою злою кров'ю волю окропiте. Першi знаки нашоï духовноï аномалiï, журба — як перше почуття немовляти в бiлому свiтi. Ще були — враження од дитинства. Гарного дитинства. Шкiльне навчання — вадило. Одне — чужомовне, а друге — дурне. Чим швидше забудеш школу, тим краще. В четвертому класi щось заримував про собаку. По-росiйському. Жартiвливе. Скоро минуло. Вiдродилося в старших класах, коли прийшла любов. Iнститутськi роки — труднi. Перша публiцистика вiршована — позви з iсторiєю. Захоплення Рильським i Вергарном. Ще чогось прагнув безтелесий дух. I знову ж — любов. Стужiлий за справжньою (не донецькою) Украïною, поïхав учителювати на Кiровоградщину, поблизу Гайворона. Там витеплiв душею, звiльнився вiд студентського схимництва. Армiя — прискорила. Почувся мужчиною. Вiршi, звичайно, майже не писалися, оскiльки на плечах — погони. Але там прийшов до мене Бажан. Тодi ж — першi друкованi вiршi — 1959 рiк. Пiсляармiйський час був уже часом поезiï. Це була епоха Пастернака i — необачно велика любов до нього. Звiльнився — тiльки десь 1965—1966 рр. Нинi найбiльше люблю Гете, Свiдзiнського, Рiльке. Славнi iталiйцi (те, що знаю). Особливо УнҐареттi, Квазiмодо. Ще люблю густу прозу Толстого, Гемiнгвея, Стефаника, Пруста, Камю. Вабить — i дуже — Фолкнер. З молодших сучасникiв найбiльше цiную В. Голобородька. Потiм — М. Вiнграновського. I, звичайно, Л. Кисельова. Ненавиджу слово поезiя. Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вiршi. I думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любови, долає природне почуття зненависти, звiльнюється вiд неï, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродiй. Якби було краще жити, я б вiршiв не писав, а — робив би коло землi. Ще зневажаю полiтикiв. Ще — цiную здатнiсть чесно померти. Це бiльше за версифiкацiйнi вправи! Один з найкращих друзiв — Сковорода.
ДВОЄ СЛIВ ЧИТАЧЕВI